[RonaVorona]

17.10.2016 в 21:09

Пишет  Poltavka:

Лісовий переспів
Название: Лісовий переспів
Автор:  Poltavka
Рейтинг: G.
Персонажи/Пейринг: Мавка/Перелесник
Фандом: «Лісова пісня»
Жанр: AU
Отказ от прав: все права принадлежат Лесе Украинке
Саммари: опять же внезапно вспомнила, что когда-то обещала  RonaVorona АУшку по «Лісовій пісні». Вот, даже пост нашла: ronavorona.diary.ru/p208868505.htm
А потом пришла на работу, села и сочинила. Всё под картинкой.
P.S. Что ни пишу, все равно спаффи получаются, хоть какой фандом возьми
P.P.S. Даже нашла пару иллюстраций в тему, но они мне не нравятся. Будет просто рисунок для концовки.

ДІЯ III

М а в к а (зриває з себе багряницю)

Бери мене! Я хочу забуття!

Раптом на галявині знову з’являється Перелесник.

П е р е л е с н и к

– Ні, ти її не візьмеш! Не пущу
коханої в пітьму німу могильну!

Повітря навколо нього спалахує так гаряче, що навіть Марище відсахується. Перелесник підхоплює Мавку на руки і вони зникають у іскристому вогняному вихорі. Потім опускаються біля старої Мавкиної верби.

П е р е л е с н и к (розпачливо)

Що тобі в цьому хлопці?! Він тебе
собі в забаву знівечив та зрадив,
стоптав всю душу, відібрав надію
й напризволяще кинув. То навіщо
ти так себе катуєш через нього?
Хіба його натури ти не бачиш?

М а в к а (стиха)

Мені здавалось, бачила колись –
коли пісні ті слухала чарівні.
То їхній голос птахом тріпотів,
аж зорі озивалися у небі
і світляками падали в траву.

П е р е л е с н и к

Щось я не розумію: ти була
в свою любов закохана, та й годі?

М а в к а

Виходить, так. І я його не знала
по-справжньому. Лиш мрію весняну
свою непевну втілювала марно,
привабливу та ніжну, що серпанком
мені закрила очі й осліпила,
мабуть, і серце. Так, це все воно
собі зростило нещасливу долю.

П е р е л е с н и к

Такі вже люди, Мавко, бо вони
міняються, мов листя на деревах:
ще вчора шелестіло на вітру,
а взавтра перетвориться на порох.
Вони мінливі, наче на лугу
проміння сонячне: допоки сонце є,
шугають серед зілля мерехтливо,
а найде тінь – то й сліду не залишать.
Та люди і міняють навкруги
усіх й усе під себе, бо не терплять
чужої волі коло власних пут.
Я ж обіцяю, люба, що не зазіхну
й на крихту волі, зроду не примушу
змінити легкість на важкий тягар,
зв’язати крила, щоб ходила пішки –
та можу сам змінитись, якщо хочеш.
Як хочеш співів, що від серця йдуть –
то буду я співати соловейком
про те, як дух вогняний у вогні
краси твоєї світлої палає –
вона ж і зігріває, і пече,
і в тім вогні мені нема рятунку.

М а в к а

Куди ж ти звеш мене?

П е р е л е с н и к

В осінні сни,
прозорі, золоті та павутинні.
Солодким димом стеляться вони,
колишуть нас кленовим поцілунком
до самої весни – крізь лютий холод,
зимову тугу й темряву довкола.

М а в к а

То згоден ти на мене зачекати?

П е р е л е с н и к

Чекатиму хоч вічність.

М а в к а

І нічого
у мене не проситимеш?

П е р е л е с н и к

Нічого.

М а в к а

Це добре. Бо, здається, я не маю
наразі й дещиці, яку могла б віддати.

ЕПІЛОГ

Весна. У вербовому гіллі серед пухнастих сережок Мавка чеше коси, розпустивши їх аж до землі.

Л і с о в и к (виходячи із-за дерев)

Прокинулась нарешті! Довго ж ти спала!

М а в к а (повільно, наче спросоння)

Мені узимку снився дивний сон,
сумний, як морок… але зараз з нього
лишилися уривки… не згадати.
Ось наберу джерельної води –
вона їх швидко змиє.

Л і с о в и к

От і добре. Сплети вінок свій, доню,
весняний,
вдягни зелені шати барвінкові
й лети собі на волю, не барися.

М а в к а (сміючись)

Ми з Перелесником у гори летимо,
він показати обіцяв смереки…

@темы: Стихи, Стырено