[RonaVorona]

Просто настроенческое

Метелики

До кінця, до останньої ноти,
Розтинає на світло і тінь.
Відбиття у бляшанці дрібноти –
Мертве сонце підземних створінь.

Мов обличчя сновиди незряче,
На світанку таке мовчазне,
Збайдужіле зневірою, наче
Це тягар – пам’ятати мене.

Та відчаю забракне у тоні
Золотої сумної струни.
Ці метелики світла в долоні -
Зігріваючий дотик весни.

@темы: Стихи